«Резильєнтність (стресостійкість) або як «не розсипатись» під час війни»

Стрес — це невід’ємна частина життя, яка може бути як рушійною силою розвитку, так і джерелом небезпеки для здоров’я. Важливо навчитися розпізнавати його ознаки та застосовувати методи подолання, щоб зберігати баланс. (мал.1)

🌱 Що таке резильєнтність?

Це здатність людини адаптуватися до стресових умов, зберігати внутрішню рівновагу та відновлюватися після кризових подій. Вона не означає відсутність болю чи страху, а радше уміння жити попри них. Психологи часто називають її «психологічним імунітетом».

Ключові аспекти резильєнтності:

• Адаптивність: Здатність гнучко реагувати на внутрішні та зовнішні вимоги, пристосовуючись до змін.
• Стресостійкість: Уміння ефективно справлятися з важкими життєвими ситуаціями, такими як втрата роботи, хвороба, сімейні конфлікти тощо.
• Відновлення: Здатність повертатися до стабільного психологічного та фізичного стану після травматичних подій без стійких порушень.
• Динамічний процес: Це не статична риса, а процес, який можна розвивати та вдосконалювати протягом життя. 

Як резильєнтність проявляється

• Не уникнення проблем: Люди з резильєнтністю не позбавлені негативних емоцій, але мають добре розвинені стратегії подолання труднощів.
• Позитивне мислення: Часто це люди з оптимістичними установками, які вміють знаходити баланс між негативними та позитивними емоціями.
• Практичне застосування: Резильєнтність допомагає знаходити конструктивні рішення та зберігати працездатність навіть в умовах кризи. 

⚔️ Чому важливо під час війни?

Війна створює хронічний стрес: небезпека, втрати, невизначеність.

Без резильєнтності людина може «зламатися» — втратити здатність діяти, приймати рішення, підтримувати інших.

Резильєнтність допомагає зберегти людяність, навіть коли навколо хаос.

🛠️ Як розвивати стійкість? (мал.2)

Опора на цінності: пам’ятати, заради чого ми тримаємось.

Малі кроки: фокус на тому, що підконтрольне — щоденні рутини, маленькі перемоги.

Соціальні зв’язки: підтримка родини, друзів, за потребую звернення до психолога або психотерапевта.

Тіло як ресурс: сон, харчування, фізична активність.

Психологічні практики: дихальні вправи, медитація, щоденник вдячності.

Гнучкість мислення: приймати зміни, шукати альтернативи, не застрягати в одному сценарії.

мал.1

                                                                                                                                         мал.2

"Тепло всередині: як створити здоровий психологічний клімат"

💦Психологічний клімат — невидимий фундамент будь-якої команди. Ми не бачимо його очима, не вимірюємо термометром, але відчуваємо кожною клітинкою: у спілкуванні, в реакціях.  Формування здорового психологічного клімату в учнівському колективі передбачає створення атмосфери довіри, підтримки та взаємоповаги, що сприяє гармонійному розвитку особистості кожного учня. 

Ось ключові шляхи та методи, які допомагають досягти цього:

🌱 Психолого-педагогічні підходи

• Розвиток емоційного інтелекту: навчання дітей розпізнавати та виражати свої емоції, розуміти почуття інших.

• Індивідуальний підхід: врахування особливостей кожного учня, його потреб, інтересів і темпу розвитку.

• Позитивне підкріплення: заохочення успіхів, навіть незначних, замість акценту на помилках.

🤝 Соціальна взаємодія та згуртованість

• Тренінги командної роботи: вправи на довіру, спільне вирішення завдань, ігри на згуртування.

• Класні години на тему дружби, поваги, толерантності: обговорення ситуацій, рольові ігри, казкотерапія.

• Створення традицій класу: спільні свята, проекти, символіка класу, що формує відчуття приналежності.

🧠 Робота з конфліктами

• Медіація та ненасильницьке спілкування: навчання учнів вирішувати конфлікти мирним шляхом.

• Роль  соціально - психологічної служби : індивідуальні консультації, діагностика мікроклімату, профілактика булінгу.

🏫 Організаційні умови

• Безпечне та комфортне середовище: естетика класу, зони відпочинку, куточки настрою.

• Партнерство з батьками: спільні заходи, батьківські збори з психологічною підтримкою.

• Професійна компетентність педагога: емпатія, педагогічний такт, вміння створити атмосферу довіри.

Ці заходи сприяють формуванню позитивного емоційного фону, зниженню рівня тривожності та агресії, підвищенню мотивації до навчання та розвитку комунікативних навичок😊

Психологічний клімат — це не просто атмосфера, це енергія, яка або надихає, або виснажує.

 Особливості адаптаційного періоду учнів п'ятикласників

Адаптація п’ятикласників — це складний, але важливий процес переходу від початкової до базової школи, що потребує підтримки з боку вчителів, батьків і психологів.

Ось ключові аспекти адаптації учнів 5 класу:

🧠 Психологічні особливості адаптації

• Перехід до нової системи навчання: учні вперше стикаються з багатьма вчителями-предметниками, новими кабінетами, розкладом, що вимагає більшої самостійності.

• Вікова криза: цей період збігається з початком підліткового віку, коли діти стають більш емоційно вразливими, прагнуть самостійності, але ще потребують підтримки.

• Соціальна адаптація: нові однокласники, зміна статусу в колективі, нові правила — усе це може викликати тривожність або дезадаптацію.

🏫 Умови успішної адаптації

• Поступове введення в нові умови: знайомство з учителями, екскурсії школою, пояснення нових правил.

• Підтримка класного керівника: важливо, щоб він став посередником між учнями, вчителями та батьками.

• Психологічний супровід: регулярні бесіди, тренінги, анкетування допомагають виявити труднощі на ранньому етапі.

• Співпраця з батьками: інформування про зміни, поради щодо підтримки дитини вдома.

📋 Ознаки успішної адаптації

• Учень впевнено орієнтується в новому розкладі та шкільному просторі.

• Має стабільний емоційний стан, не уникає школи.

• Активно взаємодіє з однокласниками та вчителями.

• Демонструє поступове зростання навчальної мотивації.

📌 Рекомендації для педагогів і батьків

• Створювати атмосферу довіри та відкритості.

• Не перевантажувати дітей одразу великою кількістю завдань.

• Хвалити за зусилля, а не лише за результат.

• Проводити батьківські збори з темою адаптації, обговорювати труднощі та шляхи їх подолання.

ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ФАКТОР УСПІХУ ОСОБИСТОСТІ

 

Емоційна компетентність як фактор успіху ОСОБИСТОСТІ

Емоційна компетентність – що це?

Емоційна компетентність - це здатність розуміти, управляти та висловлювати свої власні емоції, а також ефективно взаємодіяти з емоціями інших людей. Це важливий аспект особистісного розвитку та міжособистісних відносин.

Емоційна компетентність:

• Емоційна компетентність включає вміння ефективно використовувати емоційні навички в різних ситуаціях.
• Це поняття може поширюватися на широкий спектр навичок, включаючи спілкування, вирішення конфліктів, лідерство та міжособистісні стосунки.

Отже, можна сказати, що емоційний інтелект - це ширше поняття, що охоплює загальні навички управління емоціями, як щодо себе, і щодо інших. Емоційна компетентність, з іншого боку, фокусується на конкретних навичках та їх застосуванні у різних контекстах.

EQ – особливий параметр, який не пов'язаний з «емоційністю» будь-кого у звичному для нас розумінні. Емоційна темпераментна людина цілком може мати низький EQ, що пов'язано з її невмінням розпізнавати свої емоції та керувати ними. У той же час людина спокійна, врівноважена може демонструвати високий рівень емоційного інтелекту.

Основні «інгредієнти» емоційної компетентності

Говорячи про основні складові емоційної компетентності, можна виділити чотири:

• самосвідомість;
• самоконтроль;
• емпатію;
• навички відносин

Самосвідомість

Самосвідомість – головний елемент емоційного інтелекту. Людина з високим рівнем самосвідомості знає свої сильні та слабкі сторони та вміє усвідомлювати свої емоції. Самосвідомість означає глибоке розуміння самого себе, своїх потреб та спонукань.

Самоконтроль

Самоконтроль – це наслідок самосвідомості. Людина, якій властива ця риса, не лише «пізнала себе», а й навчилася керувати собою та своїми емоціями. Адже незважаючи на те, що нашими емоціями рухають біологічні імпульси, ми цілком можемо керувати ними. Саморегуляція є важливим складником емоційного інтелекту. Вона дозволяє людям не бути «в'язнями своїх почуттів». Такі люди завжди зможуть не лише приборкати власні емоції, а й спрямувати їх у корисне русло.

Емпатія

Якщо дві складові емоційного інтелекту – це навички володіння собою, наступні дві – емпатія і комунікабельність (навички відносин) – ставляться до здатності людини керувати взаємовідносинами коїться з іншими.

Успішна взаємодія з іншими людьми неможлива без емпатії. Це вміння ставити себе на місце іншого, враховувати у процесі прийняття рішень почуття та емоції інших людей.

Комунікабельність

Комунікабельність - здатність не така проста, як багатьом може здатися. Адже це не просто дружелюбність, а дружелюбність із певною метою: спонукати людей у бажаному для людини напрямку. Це вміння налагодити взаємини з іншими людьми так, щоб це було вигідно для обох сторін.

Розвиваємо свою емоційну компетентність

Розпізнавання своїх емоцій – перший крок у розвитку EQ. Часто ми маємо труднощі, намагаючись описати словами ті почуття, які відчуваємо. Існують сотні емоцій, у кожної – багато рівнів інтенсивності, тож емоційна усвідомленість – нелегке завдання. Чим чіткіше Ви навчитеся визначати кожну свою емоцію, тим ширшими будуть Ваші можливості з управління власною поведінкою.

Щоб навчитися легко розпізнавати свої емоції, проведіть наступну роботу. Протягом двох тижнів ведіть свій «Щоденник емоцій». Для цього розділіть свій день на інтервали та записуйте про кожен інтервал 1) що Ви робили і з ким 2) що Ви при цьому відчували які емоції відчували. Важливо оцінювати (записати) те, що Ви відчуваєте у момент, коли відчуваєте емоцію. Свої почуття намагайтеся зрозуміти, а чи не змінювати їх.

Немає «правильних» чи «неправильних» почуттів. Вони такі, які є. Будьте чесні із собою. Іноді усвідомлення своїх емоцій достатньо, щоб розсіяти чи збільшити емоційну реакцію.

Отже, першочергове завдання розпізнати джерело своїх емоцій. Після цього Ви побачите, як відбувається маніпуляція Вашими думками та реакціями.

Потім необхідно проаналізувати причини, що викликають ту чи іншу емоцію. Поставте собі запитання: «Чому я так почуваюся?», «Що викликало саме таку реакцію?», «Що я отримав(а) чи не отримав(а)? Чому? Що завадило?».

Після визначення джерела руйнівних емоцій (адже саме вони доставляють нам дискомфорт і змушують задуматися, що викликала їхню появу), важливо навчитися переходити як мінімум у нейтральний емоційний стан. По можливості згадайте, що викликає у Вас усмішку, відчуття радості, спокою, умиротворення. Зосередьтеся на тому, що Ви хотіли б відчути, а також на тому, як Вам хотілося б, щоб ситуація вирішилася:

• Проговоріть, а краще пропишіть, що Вам потрібно;
• Направте свою енергію в інше русло, відверніться;
• Дотримуйтесь дій, які забезпечать Вам бажаний результат.

Удачі та наполегливості Вам. 

Подорож за тисячу миль починається з першого кроку!

Наступність між початковою та середньою ланками навчання

 Упродовж усього життя нам (дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі.

Наступність

Перехід із молодшої школи до основної пов'язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п'ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат - завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів.

Тому, забезпечення наступності є однією з основних умов успішної адаптації молодших школярів до навчання в основній школі та важливою передумовою успішного навчання у 5-му класі.

До проблем у наступності між початковою і середньою школою відносять:

F певну  невідповідність у вимогах  між програмами четвертого й п’ятого класів;

F різке підвищення інтенсивності навчання у п’ятому класі (темп, обсяг, складність матеріалу збільшується);

F зниження ступеню контролю й емоційної підтримки з боку вчителів;

F різке підвищення вимог до самостійності, самоорганізації учнів;

F обмеження можливості індивідуального підходу до учнів (порівняно з початковою школою), формалізацією контактів між учнями й вчителями.

З – поміж   індивідуальних причин виділяють: 

Ø  труднощі  у довільній регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

Ø  не сформованість мотивації навчання;

Ø  завищену самооцінку та рівень домагань дитини або батьків;

Ø  агресивність;

Ø  замкненість;

Ø  повільність;

Ø  не сформованість  навичок і прийомів  навчальної  діяльності, яка призводить до зниження успішності;

Ø  дезадаптації або  низький рівень адаптації до школи 1-4-х класів.

Який місток прокласти між 4-5 класами, щоб не знищити прагнення учнів до знань та інтерес до навчання? Що потрібно взяти до уваги класному керівнику 4-го класу? До яких порад класного керівника мають дослухатися вчителі старших класів?

Серед найважливіших порад вчителям початкових класів можна окреслити такі:

G  У ІІ півріччі знизити надмірну опіку над дітьми;

G  Збільшити обсяг різних видів самостійної роботи;

G  Обмежити використання яскравих наочних посібників;

G  Проводити більше тренувальних вправ із глибоким аналізом;

 G  У ході повторення й узагальнення основних тем проводити самостійні роботи з різним навантаженням;

G  Виявляти прогалини в знаннях, установлювати причини, спланувати   індивідуальну роботу, здійснювати диференційований підхід.

Вчителям – переметникам  які викладають в п’ятих класах  варто ознайомитись з методикою роботи вчителів 4-х класів. Заздалегість домовившись з класним керівником 4-го класу, від відвідувати уроки,  узяти облік дітей   зі зниженою здатністю до навчання, поцікавитись їхнім  станом здоров’я й фізичним розвитком.

Підтримка дитини  у важкий період адатаптації сприяє  вирішенню завдань особистісного росту й розвитку учнів, а також профілактиці й корекції шкільної дезадаптації. У такий спосіб здійснюється психолого – педагогічний супровід  природного розвитку учнів.

Матеріалами проєкту DECIDE з питання "Прокрастинація :долати не можна домовлятись".

 "Прокрастинація :долати не можна домовлятись".

https://drive.google.com/file/d/14KtzfDnuy_xLEdbEhR4d3nu6CanEgumq/view?usp=drive_link

Консультпункт "Етика академічної доброчесності"

https://docs.google.com/document/d/1vQQMBAegU6om0EzOajHa9i7z6AG0h0jV/edit?usp=drive_link&ouid=113944986354180479531&rtpof=true&sd=true